fbpx

«Синдром самозванця» – хвороба талановитих

«Мені недостатньо знань, щоб це зробити. Те, що я роблю – звичайні речі. Та мені просто пощастило. Я не роблю нічого особливого. Не треба радіти успіхові, бо він утече». Якщо ці думки беруть штурмом вашу світлу голову щоразу, як ви вирішуєте взятися за якусь омріяну справу чи похвалити себе за вже зроблену, – тоді вітаємо. У вас «синдром самозванця».

Ірина Давиденко

Психологиня, фахівець у галузі екзистенційного аналізу та логотерапії – Ірина Давиденко

Чи знайоме Вам таке відчуття: після численних звершень, вам складно приймати власний успіх та приймати високу оцінку своїх досягнень? Немов боїтеся «бути нескромним». Разом із цим пригадується феномен заборони радості та гордості за досягнення: «не смійся, бо будеш плакати».

Феномен «самозванця» або imposter syndrome відомий не тільки у нашій культурі, – від нього страждають обдаровані та цікаві люди з усього світу. Саме так. Особливо вразливі дійсно талановиті люди. 

Трохи з історії

Ще у 1978 році дослідниці Пауліна Кленс та Сюзанна Аймс написали статтю, де висвітлювали цікавий феномен: успішні жінки часто вважають себе не достатньо розумними та гадають, що инші їх переоцінюють. Не зважаючи на високі оцінки в університеті студентки недооцінювали свій успіх, деякі із них навіть вірили, що хороша оцінка – це помилка.

Після цих сміливих дослідниць (саме сміливих, бо про такі почуття ми воліємо не думати), питанням феномену самозванця займалися ще багато инших вчених: цей синдром виникає незалежно від віку, статі, гендеру, професії. Проте, вразливими залишаються субкультури, маргінальні групи.

А що в середині?

Ці переживання тісно пов’язані із нашим знанням про себе – із самооцінкою та Я-концепцією. Отож, якщо я себе недооцінюю або мало знаю (усвідомлюю) про себе, я можу переживати «синдром самозванця».

Почнемо із коріння проблем:

  • Страх успіху. І таке буває. Адже успіх, як правило, призводить до збільшення відповідальності. Якщо я в цьому успішний – я можу бути прикладом для инших. Але якщо мені складно признатися у своїх обмеженнях, прийняти просту людську «неідеальність», відтак мені складно прийняти свій успіх. Людина таким чином «відщеплює» його від своєї Я-концепції. Свідомість сприймає це як «неправду».
  • Боюся, що не зможу «тримати планку», наступного разу так не пощастить. Внутрішньо – ніби не доріс.
  • Нарцисичне знецінення: та що там, ці досягнення. Це не рахується! Або: инші такі ж розумні як і я. За цим ставленням часто стоїть значуща фігура із минулого: батьки, вчитель і т.п. 

У дитинстві нас могли постійно порівнювати із «більш успішним» братом чи сестрою, однокласником. До речі, такі порівняння запускають когнітивні механізми заздрощів (дивися, що в когось є).

Ще одним варіантом розвитку таких собі сумнівів у собі стають батьки, які переоцінюють дитину. І коли доводиться зіштовхуватися зі складнощами, людина знецінює «завищену оцінку батьків» (а отже й значущих дорослих).

Про Альберта

Альберт Айнштайн, відомий фізик, також вважав себе самозванцем: «мимовільним шахраєм», немов його досягнення отримували набагато більшу увагу, ніж заслуговували.

via GIPHY

Pluralistic ignorance

Плюралістичне невігластво. Про нього варто згадати, адже саме це не дає нам позбутися від внутрішніх цькувань синдрому самозванця.

Отож, розглянемо на прикладі. 

Кожен сумнівається у собі «приватно», але вірить, що він одинокий у своїй проблемі, і більше ніхто так не думає, адже не озвучує, не говорить, що сумнівається у собі.

Тут і ключ від дверей порятунку! Дослідження показали, що люди, які діляться своїми переживаннями, отримують різний фідбек, також вивчають історії та приклади інших, мають більше шансів подолати ці неприємні внутрішні цькування. 

Також причина може приховуватися у розщепленні уявлень про себе. Цей феномен також відомий як дисоціація. Коли психіці щось складно «перетравити», вона «розбиває сприйняте нами на частини».

Всередині складається враження, що «це не має ніякого стосунку до мене». Якщо психіка має ресурс, згодом, частинами ми перетравлюємо цю складну інформацію. Проте, якщо мозок «звик» часто дисоціювати, він може це продовжувати робити із такими сильними переживаннями як радість, вдячність, гордість, цінність…

Що робити?

«Згадати все». У цьому вам, найімовірніше, знадобиться допомога спеціаліста, адже пропрацювання дисоційованих подій потребує спеціальної професійної підготовки.

Ця робота нагадує гру у пазл: ми за щораз додаємо частинку реальності, шукаємо ресурс, щоб це витримати, вчимося приймати.

Поради від редакції Wanna:

1.Нотуйте досягнення впродовж дня. От побачите, їх справді багато!

2.Навчіться їх святкувати (сходіть на прогулянку, пригостіть себе ж чашкою кави, купіть квиток у кіно).

3. Чи на своєму ви місці? Можливо, потрібно змінити професію.

4. Оточуйте себе тільки щирими людьми, які підтримують та мотивують.

5. Дозвольте собі помилятися! Бо це НОРМАЛЬНО!

Внутрішні голоси

Спокій! Це не те, про що ви подумали. Мова йтиме про негативні ірраціональні переконання, які вам шкодять, а не сприяють розвитку та адаптації. Про це багато писав відомий психолог-когнітивіст Аарон Бек. Це може бути сімейна традиція, переконання батьків, які вони нав’язали. Важливо створити ВЛАСНУ конструктивну та реальну позицію.

«Небезпечно із усіма про таке балакати», – скажете. Деколи так, коли поряд висока конкуренція, або кожен грає «сам за себе». Тоді безпечними є консультації психолога, книжки з історіями успіху від різних відомих людей, близькі та друзі.

Аналізуйте складні ситуації, після яких стало складно вірити у себе. Часом у «провалі» дійсно винні обставини. У вас є талант, ви здібні та у вас все вийде. По-вашому, по-особливому!

Головне зображення (the main picture) – Momentista


Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 голосів, середній: 5,00 з 5)
Loading...

Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.