Світ та ЛГБТ спільноти: право на любов?

Події після Прайду у Києві вщухли. Всі «за» і «проти» сказано. А ми вирішили з’ясувати, як жити в епоху таких швидких змін у суспільстві? Як приймати чи не приймати позицію вільної любові ЛГБТ спільноти? І чи готова Україна до відкритого кохання секс меншин? Про це сьогодні розповість Ірина Давиденко.

Ірина Давиденко

Психологиня, фахівчиня у галузі екзистенційного аналізу та логотерапії – Ірина Давиденко

Ірина: У кожного тема ЛГБТ викликає різні емоції. Дійсно, ця тема є настільки особливою, що байдужих важко знайти. Як ви думаєте чому?

Байдужих немає

Це вже говорить про те, що тема заслуговує на увагу. І, що найцікавіше, світ задає тон. Якщо узагальнити, то існує два протилежних табори: один за прийняття альтернативної любові, інший – за те, що ЛГБТ спільноти – це неприпустимо. Проте, крайнощі, це не завжди здорова позиція. Цікаво дослідити «золоту середину».

Це стосується нашої інтимності

Наше інтимне загорнуте у таємницю, адже це те, що «не для усіх», це те, що ми намагаємося зберегти. Тому питання ЛГБТ вимагає поваги, дистанціювання та делікатності. Коли моя інтимність стає публічною, це наносить травму. В Україні, з одного боку, таке питання болісно виносити на загал. Бо ми не звикли. Ми молода країна, яка не пройшла ще той шлях в питанні альтернативної любові, як США чи Європа. І на все теж потрібен час. А з іншого боку, якщо геть мовчати, то рано чи пізно це питання ЛГБТ спільноти може просто вибухнути у суспільстві.

Політика, влада, суспільні процеси та… наука про інтимне

На жаль те, чим повинні займатися фахівці – лікарі, психологи, педагоги, духівники – потрапляє до рук політики. Це небезпечно. Особливо, коли політичні сили спекулюють на схожій темі. Політика ж, дуже жорстока річ, нехтує конфіденційністю, інтимністю, таким чином, роблячи вразливих людей жертвами чужих амбіцій.

Загалом, винесення гомосексуалізму із числа психічних захворювань, знизило загальний рівень соціального невдоволення, проте це не вирішило питання соціальної адаптації таких людей.

Більш широкий контекст: час, в якому ми живемо

За вікном постпостмодерн (метамодерн), якому притаманне зростання внутрішньої людської свободи, подолання відчуження, звільнення індивіда від влади економічних і політичних структур.

Метамодернізм замінює межі справжнього на межі безперспективного майбутнього. Відтак, це стає «долею» людини метамодерну: переслідувати нескінченно відступаючі горизонти. Реальність стає змінною. Швидкість інформаційного потоку руйнує стабільність.

І якщо ми колись пристосовувалися тільки за часів великих змін, то тепер ми постійно пристосовуємося, боїмося втратити ідентичність. Ні, не дивуйтеся, що скоро таких понять як норма, структура, дійсність взагалі не буде. Все відбувається вже зараз: кліпове мислення, коливання стає природним світопорядком, панує постправда.

Оксфордський словник англійської мови (post-truth): «Постправда – обставини, при яких об’єктивні факти є менш значущими при формуванні громадської думки, ніж звернення до емоцій і особистих переконань».

До чого метамодерн, постправда і ЛГБТ спільноти?

Ці філософські поняття допомагають нам розуміти закономірності функціонування сучасного світу. І! Розуміючи, що відбувається, знаючи, що можна із цим робити, ми можемо бути не маріонетками, а свідомими людьми. Ми можемо робити самостійні висновки стосовно теми ЛГБТ (це для мене ок, а це ні, це норма, а це межа). І найважливіше, не бути затравленим ні за жодну з позицій.

У пошуках норми

Ми знаємо, що питання норми – дискусійне. Якщо людина вірянин, то вона спирається на знання Святого писання. Деякі звернення наведу нижче: Рим 1-18:32, Левит 18:22.

До речі, називаючи гомосексуалізм «содомським гріхом», ми допускаємо неточність, це стосувалося й інших гріхів (Єзекіїля 16:49). Навіть стосовного того, що написано у Біблії, триває обговорення: текст, прочитаний людиною оживає у її свідомості, яка обумовлена культурою, історією, індивідуальними особливостями. Тому трактування Біблії потребує звернення до багатьох контекстів. Кожне покоління розумітиме Біблію по-своєму.

Чи вирішиться проблема, якщо ми просто назвемо людину «грішником»? Чи вирішиться проблема, якщо людина покається? Не завжди. Ця неоднозначність закликає нас до поміркованості та відкритості, скромності у своїх твердженнях.

Вірян же потрібно привчати до здатності вести діалог. Пояснювати усі обставини, які склалися навколо індивідуального випадку, пов’язаного із «нетрадиційними переживаннями» чи «досвідом». Адже чим більшою є ізоляція, тим більше ми ранимо один одного.

Яка позиція науки?

Міжнародна класифікація хвороб Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 1990 році виключила гомосексуальність зі списку Міжнародної класифікації хвороб. Проте, залишився діагноз із складною для звичайного розуміння назвою «егодистонна статева орієнтація», яка визначається як бажання пацієнта змінити свою сексуальну орієнтацію в силу додаткових наявних психологічних і поведінкових розладів. Це залишає право для людей, які страждають від думок стосовно своєї статевої орієнтації отримувати допомогу.

via GIPHY

Права людини

Ми вже говорили, що історично тема ЛГБТ є складною і неоднозначною. Дехто, зловтішаючись, пропонує тезу, що «займайтеся цим вдома, ніхто під вашу ковдру не заглядає». Проте, кожен із нас чудово розуміє, що не тільки у цьому справа. Далеко йти не потрібно: ЛГБТ людей та й інші спільноти кривдять фізично та психологічно. Напевно, до якого б ви «табору» не належали, ви погодитеся, що кривдити людей – це не законно.

Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Але хто визначає ці межі? Проблеми виникають від того, що нема чітко встановлених правових кордонів. «Відкриті запитання», це немов рана, яка не гоїться. У нашій країні наразі «інші права» залишаються у дискурсивному полі: юридичне оформлення стосунків, право на працю, волевиявлення, свободу слова, віросповідання та ін.

А прихильники традиційної сім’ї та цінностей відчувають небезпеку, бо мають інші уявлення про основи, структури розвитку та виховання. Така позиція може також отримати нетактовну критику, що це «совок», «застарілі уявлення», «гомофобія», та ін.

Насправді не існує єдино правильної думки про походження нетрадиційних потягів. Однак існує багато теорій, які намагаються пролити світло на цю ситуацію.

Біологічна обумовленість (епігенетичні чинники (не плутати із «геном гомосексуальності»), гормональні впливи).

Соціальна (особливості виховання, ситуація розвитку).

Психологічна (порушення ідентифікації, індивідуальні особливості (надмірна чутливість, вразливість, витонченість, або навпаки) травми, насилля та ін.).

Важлива фігура

Повертаємося, чим саме можуть бути стривожені «традиціоналісти». Релігійний контекст ми вже розглянули. Проте є ще важливі факти. У сучасному світі відбувається порушення прив’язаності ( це теорія, згідно з якою перші 3-4 роки життя дитини відіграють ключову роль в її подальшому житті. Тому в цей період важливо мати емоційний зв’язок з матір’ю і відчувати повноцінно батьківську любов та захищеність). Тобто, якщо такого зв’язку немає в дитинстві, то цілком можливо, що гармонійних стосунків в дорослому житті людина не матиме також.

Тобто має бути в житті «важлива фігура». Для хлопчиків – приклад справжнього сильного чоловіка, для дівчат – приклад справжньої жінки. Що робити тим, у кого не було поряд цих людей? Або якщо ця «важлива фігура» нанесла психологічну травму. В дорослому віці дитячі травми часто забуваються через дію психологічних захистів, проте, травми змінюють нашу поведінку.

Відтак, коли в школі ще несформованим підліткам пропонують «експериментувати» із сексуальністю, щоб визначитися, це створює для малолітніх небезпечні умови. Адже багато хто, зрозумівши заклик буквально, може створити небезпеку для свого здоров’я та здоров’я інших. До речі, в Британії, в окремих школах вчителі намагаються не акцентувати дітям «хлопчик-дівчинка». Бо, можливо, дитина саме в часі самовизначення. Оскільки юридично за малолітніх відповідають батьки, вони мають змогу впливати на виховний та освітній контент, який засвоїть дитина.

Питання в тому, чим це може закінчитися?

Агресія, захист чи напад

Київ, наш час. У торговельному центрі пара дівчат активно цілуються, обіймають один одного. Так, це привертає увагу людей. Одна із дівчат помічає це, показує середній палець, щось недружньо вигукує. Ніхто не робить їм зауваження. Я проходжу швидко повз.

Цю поведінку можна назвати демонстративною. Активно цілуватися на людях, торкатися один одного в інтимних місцях – це викликати відразу не залежно від того, чи ви одностатева пара, чи хлопець-дівчина. Та навіть без образ, – це говорить про те, що «нам на усіх начхати». Це насамперед поведінка, яка провокує навколишніх. Однак, ЛГБТ спільноти, можливо, ще не знайшли впевненості в нормальній реакції з боку суспільства.

Я часто буваю за кордоном, часом бачу ЛГБТ людей, але це не привертає моєї особливої уваги, адже вони здебільшого поводяться звичайно.

Що провокує наших нетрадиційних до такої поведінки? Можливо, відчуття незахищеності, внутрішній біль? Але як тоді суспільству навчитися сприймати таких людей нормально і адекватно, якщо вони теж реагують на увагу до своєї персони так агресивно.

Якщо людина шукає допомоги, чи можна зарадити?

Так, тільки не насильно. Це один із важливих принципів надання психологічної допомоги. Якщо людина не бажає її отримувати, це може тільки зашкодити. Коли згадують за лікування гомосексуальності, наголошують на психіатричних тортурах (які, до речі, застосовувалися і до хворих із іншими діагнозами). Відтак, якщо людина цікавиться терапією, слід дізнатися про методи, які будуть застосовуватися більш детально.

Ось деякі види специфічної допомоги:

  • Афірмативна терапія; розглядає заявлений статевий потяг як норму і допомагає адаптуватися.
  • Репаративна терапія: розглядає можливість розпізнавання причин нетрадиційної орієнтації та роботу над зціленням.
Майте на увазі, ЛГБТ- френдлі терапевт, це теж частина маніпуляції, адже професійний терапевт неупереджений і свою думку може висловити тільки за дозволом/запитом клієнта

Чи це «заразно»?

Якщо людина незріла, знаходиться у кризі (часто стосується і самої ідентичності людини) буде свідком нетрадиційних стосунків, це може її спровокувати до таких «пригод». Тому, у пошуках «загубленого я» краще йти у більш захищені умови, наприклад, до психотерапевта.

За класифікаціями та діагнозами, слід не втратити основного, погляду на людину як творіння. Особливо, якщо людина нетрадиційної орієнтації.

Маємо надію, що ви не залишитеся безпорадними, шукатимете конструктив у світі спільноти ЛГБТ. Справжня проблема виникає, коли настає байдужість та закритість, коли відповідь для усіх одна. Ми можемо навчитися «готувати» самотужки свою позицію, а можемо почекати, поки нам «подадуть готову страву».

Як казав відомий філософ В. Франкл, що навіть у найбезнадійнішій ситуації, я вільний. Я завжди можу обирати своє ставлення до неї, чого і вам бажаю!

via GIPHY

Головне зображення (the main picture) – wallhere.com.


Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 голосів, середній: 4,80 з 5)
Loading...

Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.