Залежність: як американців заліковують знеболювальними препаратами

832

Ця історія про те, як хвороба може перевернути життя. Як ліки викликають справжню наркотичну залежність, а успішна й багата людина – втрачає усі свої здобутки та перемоги. Історія Ентоні Хетеуея – талановитого інженера компанії “Боїнг” – відома у всій Америці. Бо насправді США переживають серйозну кризу зловживання опіоїдними знеболювальними медичними препаратами. Щороку від цієї залежності гине понад 60 тисяч людей. Згідно зі статистикою, лишень три відсотки людей здатні повністю та назавжди позбутися згубної звички.

На гачку. Добровільно-примусова залежність

Коли Ентоні Хетеуей помітив чорний позашляховик із тонованими вікнами, то був майже впевнений, що наблизився кінець. Чоловіки, які “прибирали” листя навпроти “КіБанку” теж були дивні, адже в Сіетлі був лютий і накрапав дощ. Та Ентоні Хетеуей знав, це міг промовляти героїн, тож сумнівно, що за ним стежать. Однак чорний позашляховик знову виїхав на автостоянку, розвернувся і проїхав повз чоловіка. “У мене було передчуття, – казав Хетеуей пізніше, – але тоді мені чомусь було байдуже”.

Хетеуей під’їхав до сусіднього “Бургер Майстра”, припаркував мінівен, який позичив у своєї сестри, і ввів останню дозу героїну. Він сидів там годину, важко схилившись на кермо. Щоб упевнитися, що за ним не слідкують, проїхав 5 миль на північ, – і коли не побачив більше ані затемненого позашляховика, ні вертольотів, ані підозрілих екіпажів наземної розвідки, повернувся до “КіБанку”, знайшов місце для стоянки та невимушено пройшов до входу. Збоку виглядав як чоловік, якому просто потрібно поговорити з кредитним експертом.

Хетеуей був одягнений у штани кольору хакі та коричневу куртку із темними смужками й мав відкриту парасолю, хоча дощ вже майже закінчився. Був без зброї, як завжди.

Хетеуей надягнув латексні рукавички, натягнув маску на обличчя та увійшов до банку о 17:25 з досі відкритою парасолею. Він закричав – і всі лягли на підлогу. Потім у єдиного касира, що чергував, попросив “великі купюри, п’ятдесятки й сотні”. Банківських службовців вчать не суперечити грабіжникам, і цей зробив так, як просив Хетеуей, передавши 2 310 доларів здебільшого окремими купюрами. Хетеуей засунув готівку у кишені й спокійно вийшов з банку. Пограбування тривало якусь хвилину. 

Та правоохоронці вже чекали грабіжника. Перехопили його на тій же стоянці й після 30-го пограбування поклали край найпродуктивнішим грабежам банків в історії США. Хетеуей, якому тоді було 44 роки, не вагався і не тікав. Він підняв руки вгору, ліг на землю і відчув, як світ обвалився на нього. 

залежність від ліків
фото – unsplush

Від лікування до…

Ентоні Хетеуей виріс у Лінвуді, приблизно у 20 милях на північ від Сіетла. Порядний учень, хороша дитина. У 20 років, маючи тільки диплом про закінчення середньої школи, його найняли технічним дизайнером у компанію “Боїнг Ко.”. Тож Хетеуей відправився працювати на завод в Еверетті, який є найбільшою спорудою за об’ємом на Землі. За десять років роботи його підвищили до інженера. Чоловік був єдиним у групі, хто досягнув такого статусу без вищої освіти. Протягом 11 років Хетеуей літав по всьому світі в бізнес-класі, допомагаючи авіакомпаніям-клієнтам “Боїнга” налаштовувати камбузи. Він став технічним керівником відділу камбузів на інтерконтинентальному “Боїнгу 747-8”, а на початку 2000-х заробляв понад 100 000 доларів на рік. Хорошу зарплату доповнював прибутками з автокафе, яким він володів разом із колишньою дружиною та деякими партнерами. 

Якось чоловік пошкодив диск у спині. Це, здається, сталося під час хокею на роликах. Вони часто з колегами грали в роликовий хокей після роботи, прямісінько на величезній стоянці заводу в Еверетті. До 2005 року болі у спині настільки посилилися, що Хетеуей часом не міг встати з ліжка. Тож йому зробили операцію. Лікар призначив знеболювальні ліки – Оксиконтин.

Оксиконтин – напівсинтетичний лікарський засіб, що належить до групи опіоїдних анальгетиків, та є похідним тебаїну. Відпускається тільки за рецептом, його призначають для лікування хронічного болю при артриті або ракових пухлинах. При правильному використанні, оксиконтин може забезпечити полегшення болю до 12 годин. З 1998 року цей препарат стали використовувати і в немедичних цілях. Сьогодні оксиконтин знаходиться під юридичним контролем служби боротьби з наркотиками, бо викликає залежність.

“Це були чудо-ліки”, – казав Хетеуей, настільки дивовижні, що він потрапив на гачок. На жаль, у 2008 довелося робити другу операцію на спині, і чоловік впав у залежність від ліків ще більше. “Минуло пару років, перш ніж я зрозумів, що мені потрібно було більше ліків, ніж мені призначав лікар, – згадує він. – Я здирав покриття таблеток Оксиконтину, подрібнював їх і нюхав. Я знав, що в мене проблеми”. Незабаром, він почав і курити цей препарат.

фото – unsplush

Діра, в якій знаходився Хетеуей, постійно ставала все глибшою. Законного рецепта, який давав сімейний лікар, було недостатньо, тому чоловік доповнював його другим рецептом від лікаря-бариги. Цей рецепт коштував йому 150 доларів кожні два тижні, плюс ще 600 доларів, щоб купити таблетки, оскільки його страховка покривала тільки законні. Так чи інакше, Хетеуей все ще розробляв дизайни камбузів і регулярно літав до Європи, але його першою зупинкою після готелю часто був місцевий відділ швидкої допомоги, де він демонстрував рецепт із США та посвідчення працівника “Боїнга” в обмін на новий рецепт для заміни таблеток, які він начебто “забував” вдома.

У 2010 році Хетеуей признався керівництвові, що має серйозну залежність і йому потрібно піти на реабілітацію. Компанія, за його словами, поставилася з розумінням. “Я взяв місяць відпустки й пішов до лікувального закладу. Але на зворотному шляху зупинився і взяв ще таблеток. Я нікому не давав зрозуміти, наскільки все було погано. Мені було соромно і ніяково. Це як жити одним днем, намагаючись щоразу зрозуміти, як вийти з цього пекла “.

Залежність, від якої втрачаєш себе

Ось як виглядало пекло під назвою “залежність”: успішний колись Хетеуей став бездомним і жив у машині “Субару Аутбек” на стоянці компанії “Боїнг” разом зі своїм 18-річним сином Коннером, який також був наркоманом. Хетеуей каже, що 2010 рік став вирішальним – саме тоді фармкомпанія “Пердью Фарма”, виробник Оксиконтину, змінила структуру таблетки. Після цього її не можна було подрібнити в порошок та нюхати, або нагрівати до випаровування для вдихання.

“Це початок епідемії героїну”, – говорив Хетеуей. Він з сином почали вживати героїн для отримання тих самих результатів, які отримували від подрібненого Оксиконтину. “Важко пояснити комусь, хто не пройшов через таке, як ця штука відбирає ваше життя. Найгірше – відхідняк. Якщо я зупинюсь, я не зможу працювати. Я не зможу їсти. Я нічого не зможу робити. Доходить до того, що ти полюєш не на задоволення, а на втамування жахливого болю. Я думаю, людям важко це зрозуміти. Ми справді робили так, щоб не страждати”.

Хетеуей взяв чергову відпустку у “Боїнг”. Тепер вони з Коннером щодня витрачали кілька сотень доларів на героїн, тож зарплати не вистачало. Через це у червні 2011 дещо імпульсивно вирішили пограбувати банк. Грабіжку здійснив Коннер. Проте поліція швидко їх відстежила і зловила обидвох у дешевому мотелі.

наркоманія у США
фото – unsplush

Їх заарештували, але звинуватили лише Коннера; поліція не змогла довести, що Хетеуей був причетний. Але чоловік все одно провів кілька тижнів у в’язниці. І на цьому кар’єра в “Боїнгу” закінчилася.

Хетеуей переїхав до своєї матері Канді, яка тяжко хворіла на хронічну хворобу легенів і почав її доглядати. Вони жили коштом соціального забезпечення Канді, а також отримували талони на харчування. Проте Хетеуей й надалі був залежним, аж до 2013 року. “Саме тоді я почав грабувати банки”, – каже він. Чоловік мав виправдання – низький рівень життя, ну і треба піклуватися про маму. 

Багато наркоманів обкрадають будинки, бо це легко, але Хетеуей не міг цього терпіти. “Я не хотів робити життя когось іншого нещасним, лише для того, аби зробити своє трохи кращим. Я вважав, що гроші у банках застраховані, і я насправді не беру їх в інших людей.

Тож почав планувати грабежі. Я знав, що поки не залишу ні відбитків пальців, ні ДНК, ні свого обличчя десь на камері спостереження, то зможу впоратися без зайвих проблем”. Одна важлива деталь: касири не чинять спротиву. Він знав це, бо його мама колись працювала в банку. “Я знав, що ти можеш зайти в банк навіть без зброї і не потрібно кривдити когось. Вони самі віддають вам гроші”.

наркоманія у США
фото – unsplush

30 пограбувань банків за рік

Серія пограбувань розпочалася о 13:40, 5 лютого 2013 року в банку “Банер” в Еверетті, неподалік від офісу “Боїнга”, де Хетеуей працював протягом 22 років. 

Чоловік багато практикувався, іноді перед мамою, яка неспроможна була зупинити сина. Він тренував рухи, використовуючи годинник на мікрохвильовій печі як таймер, щоб відточити процес. Пограбування мало тривати 45 секунд, не більше. Експериментував із маскуванням, випробовував усі види приховування обличчя, перш ніж зупинився на простій сірій в’язаній шапці. Він міг надіти її на голову, не виглядаючи підозріло, а потім натягнути на обличчя так, щоб бачити крізь неї. Просто, але ефективно.

Того дня Хетеуей був “на 99% впевненим, що зможе це провернути”. Спершу чоловік був “надзвичайно схвильованим”, коли йшов до цього “Банер” банку, а потім надзвичайно здивованим, – наскільки легко вдалося саме пограбування. Неважливо, чи бачили його люди на вулиці, він просто зняв маску і невимушено вийшов з банку, як клієнт, який щойно зняв гроші з чеку.

Хетеуей витратив 2151 долар і майже стільки ж отримав через два тижні від іншого банку. “А це працює!” Тож із ще більшим ентузіазмом взявся до грабежів. Після кількох пограбувань йому дали прізвисько “Бандит-кіборг”, оскільки детективи вважали, що в’язана маска – це якась металева сітка, а також про нього заговорили в телевізійному шоу “Найбільш розшукуваний” у Вашингтоні.

пограбування і залежність
фото – unsplush

Хетеуей завжди викидав або спалював рукавички, балахони та взуття, які носив під час грабування. Так він усував докази ДНК і не повторював вбрання, тож не привертав зайвої уваги. Те саме з автомобілями. Він їх не викидав, але жодного разу не використовував двічі. Після першого пограбування чоловік зрозумів, йому не потрібно красти транспортний засіб; завжди був наркоман, який із задоволенням позичав машину на кілька годин в обмін на 100 доларів чи якийсь наркотик.

Одного разу, десь після 10-го пограбування, банк підсунув GPS-навігатор разом із грошима, але Хетеуей знайшов його, коли тікав, і викинув у вікно своєї машини. Найцікавіше те, що грабіжник ніколи не брав якісь надто великі суми. Найбільший дохід склав 6 396 доларів, а найменший – 700 доларів. Пограбування банку було хорошою, стабільною роботою, але й досить кропіткою. “Грошей ніколи не вистачало, – говорив Хетеуей. – Щоразу, коли я отримував гроші, ми їх витрачали – переважно на наркотики, а також на оренду житла та час від часу на поїздки до сусіднього казино, як подарунок для моєї хворої мами”. Кожного разу, коли Хетеуей заходив у банк, сподівався, що виграє джекпот і піде з 20 000 доларів, але цього так і не трапилося.

Хетеуей грабував банки щотижня впродовж 2013 року, за винятком 67-денної перерви у травні та червні. Детективи вже бува, думали, що їх невловимого злодія заарештували за щось інше і він перебуває у в’язниці. Однак це було зовсім не так. Хетеуей з мамою просто зловили низку вдач у казино й за одну ніч виграли три джекпоти у понад 6000 доларів. “Цього було достатньо, щоб не грабувати банки протягом кількох місяців”.

Ліки чи наркотики?

“Чесно кажучи, мені справді набридло було грабувати банки, – говорив Хетеуей. – Я думав, якщо зможу отримати 20 або 30 тисяч, то налагоджу своє життя і не буду більше робити цього лайна”.

Та на тридцятий раз пограбування його таки піймали біля “КіБанку”. Закон був не на боці Хетеуея, і він це знав. Чоловік сидів, опустившись у кріслі, і чемно відповідав на запитання, жодного разу не підвищував голосу і не чинив спротиву. Детективи сказали, що спостерігали за ним “набагато довше, ніж він думає”, і знали, що це не перше його пограбування. “Я залежний від героїну”, – відповів Хетеуей, а потім розповів їм свою історію. “Ця залежність від опіатів … вона просто знищила моє життя. Я просто хотів отримати достатньо грошей, щоб вибратися звідси, щоб поїхати геть”, – казав Хетеуей детективам. “Якби я міг просто отримати достатньо грошей, то купив би трохи метадону, і ми могли б поїхати звідси. Я і мама. Ми могли б на деякий час втекти з цього середовища, поки я не зможу відмовитися від наркотиків і спробувати повернутися до роботи, налагодити своє життя й побороти залежність”.

Хетеуей пройшов детоксикацію в тюремній камері округу Кінг, його днями нудило в туалеті, який він ділив із ще 20 чоловіками. Та потім його несамовите виття стало настільки сильним, що охорона перевела залежного в камеру одиночного ув’язнення, одягнувши на нього гамівну сорочку. Коли Хетеуей пройшов через найгірше, то повернувся до групової камери й пробув там два роки, відхиляючи пропозиції суду, пишучи звіти та підштовхуючи своїх державних адвокатів кидати виклик окружному прокурору. Нарешті, у 2015 році він погодився на пропозицію. Хетеуей визнав свою провину за чотирма звинуваченнями за пограбування першого ступеня в обмін на вісім років та 10 місяців ув’язнення. Він відсидів два роки та отримав ще тільки три за хорошу поведінку, тож йому залишилося ще пробути чотири роки у виправному комплексі Монро.

як лікувати залежність
фото – unsplush

Протягом двох років у в’язниці, Хетеуей прочитав, мабуть, 100 книг і написав чернетку своєї автобіографії, яку назвав “Я зникаю”. Звичайно, він писав про пограбування, але також і про саме життя. “Це справді болісна історія про чоловіка, котрий майже всього добився і втратив, бо пристрастився до знеболювальних препаратів, які йому прописав сімейний лікар”, – написав він у листі з в’язниці. “Я заслуговую того, щоб опинитися у в’язниці за пограбування банків. Однак Оксиконтин забрав у мене майже все. Цього я не заслужив”.

Він також спостерігав за громадським протестом проти компанії “Пердью Фарма”, які тоді розгорнулися у Штатах. І після звільнення, Хетеуей планував поговорити з адвокатами й долучитися до колективного протесту проти компанії. “Багатьом людям, таким як я, призначали Оксиконтин з законними цілями, не знаючи, що це фармацевтичний героїн, не знаючи, наскільки це викликає звикання. Я все втратив. І коли я кажу “все”, я дійсно маю на увазі “все”, – розповідав він. Хетеуей шкодує про багато речей, особливо про те, що залежність зробила з його родиною. 

Однак після виходу з в’язниці, йому доведеться починати все спочатку: без роботи, без будинку, без машини. Йому знадобиться нова кар’єра у 50 років. Йому знадобиться нове життя. І єдиний урок, який добряче засвоїв Хетеуей – це те, що ліки не завжди лікують тіло. Вони можуть знищити душу і викликати страшну неконтрольовану залежність.

Оригінальний текст – Джош Дін

Переклад – Анна Петрик

Головне зображення – Laurynas Mereckas

color pick from image

Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 голосів, середній: 5,00 з 5)
Loading...

Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.