Як жити в сім’ї, коли твій батько залежний від алкоголю

66

Пияцтво в Україні — гостра соціальна проблема. Щороку на облік стає (за непідтвердженими даними) 100 тисяч залежних від алкоголю. А через алкоголізм в Україні помирає приблизно 40 тисяч людей у рік. І всі ці люди чиїсь батьки, брати, чоловіки чи дружини та часто навіть діти.

Ця історія не про те, як жити, коли ти залежний від алкоголю. Це сповідь дівчини, яка понад 20 років була донькою тата з алкогольною залежністю. Імен та місць не вказуємо з етичних міркувань.

Дитячі спогади

Не пам’ятаю, коли вперше побачила тата п’яним. Мені здається, що все моє свідоме дитинство він пив. Був час, коли ми жили в місті на квартирі й мама часто залишала мене наодинці з татом, бо ходила на роботу. Тоді вона наказувала завжди триматися за руку, щоби не загубитися, коли батько десь ходив нетверезим. Пам’ятаю, якось вона повернулася додому, а я сиділа в тата на колінах, на кухні. Він був дуже п’яним. Навіть не міг говорити. Тоді я міцно вчепилася своєю маленькою ручкою за його великий палець. Чомусь запам’ятала цей момент дуже яскраво.

Загалом, у дитинстві я не все розуміла. Відчуття, що тато робить щось неправильно, не було. Ставало неприємне, коли бачила, як мама сумує чи свариться з ним. Або коли вони бились, отоді я відчувала якийсь гнів і що тато робить щось погане.

алкогольна залежність
фото – unsplash

Мій батько вживав алкоголь десь 23–24 роки. Але я так розумію, що він випивав і до того, як познайомився з мамою. Просто тоді це не були запої. Плюс мав здоров’я й молодість. А з роками, на жаль, воно переходило у хронічну залежність.

Спроби покинути залежність

Відколи батько почав пити й до недавнього моменту (коли зупинився), він не намагався самостійно покинути згубну звичку. Тобто ми з мамою завжди йому допомагали. Він не був злісним алкоголіком — не заходив у запої, чи пропускав роботу. Ні. Іноді просився в лікарню сам. Але самостійних спроб залишити алкоголь не було.

алкогольна залежність і лікування
фото – unsplash

Серйозніші проблеми почалися 5–6 років тому, коли захворіла моя бабуся. Тоді тато пропадав у тижневих запоях, йому ставало погано. Ми возили його в лікарню. Перший раз лікар призначив йому ліки, від яких батькові стало дуже погано. Ми після цього везли його швидкою вночі в область, у лікарню. Там його прив’язували до ліжка. У такому стані «білої гарячки» він проводив 2–3 дні. Після цього кинув пити на рік, чи навіть більше. Потім знову почав зловживати.

Минулого року, здається, я знову везла його в лікарню і просто благала кинути нарешті! Ми взагалі періодично закодовували його, проте тато зривався — і все спочатку.

Останній раз чи то лікар його чим вколов, чи то він перебув той період ломки за алкоголем, але після того зупинився (стукає по столі тричі – ред.). Зараз тато у стані ремісії. Я маю надію, і прошу Бога, аби це було до кінця життя.

Домашнього насильства не було

Тато ніколи в житті не підіймав на мене руку. Я люблю його сильно й поважаю. Попри все він для мене найкращий батько. Просто з єдиним недоліком на той час — залежністю від алкоголю. Бували моменти, коли мама починала його бити зі злості, бо не витримувала, і він ставав агресивним. Та навіть тоді він маму не чіпав. Тато міг просто її відштовхувати від себе під час сварки, щоби вона його не чіпала. Ознак насильства не було. Коли мама не витримувала й починала його діставати, я ставала між ними. Однак ні разу він мене не вдарив. Міг замахнутися, але та рука так і застигала в повітрі. Завжди.

пияцтво
фото – unsplash

Бували моменти, коли тато просив купити йому пиво. То міг пошморгати мене за руку. Це, мабуть, єдиний прояв агресії в мій бік від тата. Він не був агресивним, як іноді трапляється у залежних від алкоголю.

Те, що на все життя

Я не можу нормально зблизитися з жодним чоловіком у житті. Я не можу відкритися людині повністю й завжди намагаюся знайти якийсь підступ. Коли чую від чоловіка запах алкоголю, у мені вмикається тригер і мною починає трясти. Я можу дуже психанути, якщо коханий десь трохи вип’є. В таких випадках виходжу з дому, йду в місто гуляти, поки не заспокоюся. У мене це викликає дуже неприємні спогади. І я дуже хочу, щоби мій майбутній обранець алкоголь взагалі не вживав. Це важлива річ, яка мені ніколи не подобатиметься в чоловіках.

Я не можу нормально зблизитися з жодним чоловіком у моєму житті

Ще проблема в тому, що мені непросто піти десь на день народження, на святкування якоїсь події. Я теж іноді можу випити алкоголь. Це може бути бокал вина, а може бути 5 бокалів. Але скільки б алкоголю за вечір я не випила, в усіх випадках завжди себе вважаю неправильною. Одразу в голові думки, що я роблю щось погане і так не можна. Я себе за це дуже картаю щоразу. Починаю вважати себе алкоголічкою, чи що… коли вип’ю навіть маленький стакан вина.

Для мого молодшого брата батькова залежність теж негативно відбилася в житті. Він, коли залишався з п’яним татом вдома довгий час, також перебував у стресі. І в брата відтак розвинулася інша залежність — ігрова. В нього були серйозні проблеми через це — борги, які ми, дяка Богу, віддали. І це ще один страх, з яким я живу.

алкоголізм
фото – unsplash

Коротко кажучи, це важко. Це щоденне хвилювання, «а що, якщо знову».

Образ батька дуже важливий для дівчини, гадаю. Він впливає на майбутні стосунки з чоловіками. У мене був хлопець, який пив щодня і я просила його кинути. Та в результаті, кинула його я, а не він алкоголь. Якось я познайомилася з хлопцем, а в нього виявилася наркотична залежність. У мене чомусь виникло бажання його врятувати, допомогти. Я придумала собі, що маю бути йому опорою та підтримкою. Напевно через те, що тато все життя був як дитина, а я завжди намагалася його врятувати. І цей образ помічниці, рятівниці досі в мені. І навіть своєму братові теж намагаюся помагати, витягувати з його ж проблем. А це треба викорінювати з себе. Бо я жінка. І мені хочеться чоловіка поряд, який нестиме відповідальність за наші стосунки, за свої вчинки сам. Втомилася бути сильною. Проте чомусь я завжди вибирала чоловіків, які мов діти.

Що навчило таке життя

Я так скажу, нічому мене таке життя не навчило. Абсолютно нічому. Я нічому не вдячна. Я вдячна мамі-татові за виховання, за любов. Дуже часто вони робили все, щоби ми з братом мали краще життя. Але оцей період пияцтва в нашому житті нічому мене не навчив. Я б воліла, аби того періоду не було. Я не можу сказати, що то мав бути якийсь повчальний момент для мене, якийсь урок. Думаю, якщо є можливість уникати такого, краще цього уникати. Маю на увазі, якщо є нагода не жити з чоловіком, який 25 років не дає тобі спокійно сісти, з’їсти та просто жити, то краще уникнути такого життя. Знайти вихід. Але хтозна, на жаль чи на щастя, мама продовжувала так жити.

Я вдячна Богові, що він допомагає пережити ці моменти

І хоч батько зараз не п’є, на фоні всього того шляху, він став дуже агресивний, нервовий. При тому, що тато тепер активно залучений у наше життя. Він купує продукти додому, чого раніше не робив і мама носила важкі сумки все життя сама. Він займається господаркою в селі, він почав цікавитися моїм та братовим життям. Але він здійснює зараз, мабуть, більше моральний тиск, чіпляється до дрібниць. І тут я не знаю, що сказати. Добре це, чи ні.

як здолати залежність
фото – usplash

Єдине, я вдячна Богові, що він допомагає пережити ці моменти. Але самим моментам, і тому досвіду, який я проживала все своє свідоме життя, не вдячна. Це навпаки зробило мене нервовою, надто емоційною жінкою. Це стовідсотково вплинуло на мою психіку, на моє світобачення. Таке життя зробило мене легкою на сльози. Я можу почати плакати просто без причини. Усе це знищило мою стресостійкість. Воно не загартувало, як дехто може подумати. Ні. Я деколи впадаю у відчай, стрес, депресивний стан без причини, через якусь дрібницю. Таке враження, що увесь той досвід зараз мучить мене більше, аніж тоді.

Чи є що порадити людям зі схожою проблемою?

Це залежить від того, хто ви в тій ситуації. Якщо ви жінка чоловіка з алкогольною залежністю, то тікайте. Якнайдалі! Щоби не доводити ні себе, ні дітей до безкінечного стресу. Пам’ятаю, коли ми йшли десь у гості, то я вже знала й навіть морально була готова, що тато обов’язково вип’є. Та коли мама випивала келишок вина, мене так коробило. Мене це злило страшенно. Я намагалася ці моменти з’ясувати з психологом, але так і не зрозуміла, що ставало причиною мого різко негативного ставлення до мами в такий момент. Чомусь це викликало дуже негативні емоції. Можливо, мені для стресу вистачало татової залежності і я просто боялася за маму. Гадаю, діти не мають переживати таке. Змінюйте ситуація, якщо є сили її змінити. Щоби потім не збирати свою психіку по крихтах.

Авторка – Оксана Петрик

Головне зображення – unsaplash

image color pick

Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 голосів, середній: 5,00 з 5)
Loading...
Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.