Як ми в Денвері траву купували

1 001

Історія читача Wanna

Минулого року мені з дружиною випала поїздка до Денвера (штат Колорадо у США – ред.). Власне у Денвер дуже хотів поїхати я: там щороку проводиться найбільший пивний фестиваль Америки, тому вже давно мріяв туди потрапити. Тож ми організували цю поїздку удвох з дружиною, без дітей. 

Печеньки з Денвера

Перший день, після прильоту, ми одразу ж відвідали пивний фестиваль. Він дуже крутий, але я не буду тут про нього розказувати. А наступного дня ми вирішили погуляти по Денверу. До поїздки у це місто я чув краєм вуха, що у штаті Колорадо дозволено купувати марихуану для власного споживання. Але, відверто кажучи, я не великий поціновувач цієї рослини, тому сильного значення цьому не надавав. 

Блукаючи містом, ми натрапили на цілком легальний магазин трави. Мене цікавість пройняла з голови до ніг, і я дуже наполегливо просив дружину туди зайти. Жінка дещо зніяковіла, але, мабуть, їй також стало цікаво, і ми все-таки зайшли…

В магазині, на першому поверсі, виявилась рецепція схожа на готельну, де дівчина з дредами перелякано за нами спостерігала, поки ми шукали наші паспорти. Паспорти ми показали українські, і я вже бува подумав, що наш похід на цьому завершився. Але дарма, перевіривши документи, вона вказала на ліфт і сказала піднятись на другий поверх.

Там до нас відразу заговорив молодий хлопчина. Загалом весь магазин побудований у вигляді проходу з високим прилавком по одну сторону. Прохід починається з ліфта, а завершується касою і виходом по сходах вниз. У цьому проході праворуч прилавок, на якому виставлено зразки різних сортів марихуани, написано про властивості та якась загальна інформація про них. Також на прилавках була продукція вироблена зі вмістом канабісу, тобто печеньки, тістечка, жуйки та всяка всячина.

Хлопчина привітався і поцікавився, що ми хочемо цього разу)). Відповідати йому, що я просто подивитись прийшов, я не наважився, тому сказав, як є. Мовляв, я вперше в Денвері, знаю, що у вас можна курити марихуану, але курив ще, коли був студентом. І чи можете мені порадити щось дуже легеньке, і де то можна спожити легально. Він зніяковів.

Схоже, що таких покупців, як я, у нього було небагато. Почав розказувати, що курити траву можна вдома, і що він завжди курить у себе на балконі; на мій аргумент, що ми поселилися в готелі, він ствердно відповів «не можна», і що на вулиці також не можна.

Як виявилось, придбати траву можливо, але от курити – ні! Якось так. Між іншим, він згадав про якийсь паблік плейс, де можна курити, але то гадючник і туди не радив йти. 

Щоб не повертатися з крамниці з порожніми руками, я вибрав якісь шишки, які продавець радив для новачків. Їх ще й давав нюхати і питав, скільки мені того зілля. Пахнуть вони добре, а взяв я найменшу можливу дозу – 1oz, що приблизно 30 грамів. Увесь цей час дружина стояла збоку і не дуже пхалась у моє дослідження трави, лише пізніше показала окремий прилавок з печеньками, тістечками, жуйками та всяким іншим.

Чесно кажучи, ми вирішили взяти печеньки, як сувенір з Денвера, для друзів. Окрім цього, ми купили папір для самокруток і сірники. Трава вийшла 13 дол., 5 дол. – печеньки, і ще кілька доларів папір та сірники.

Я ще зробив декілька фото. І згадав один момент: минулої ночі, після фестивалю пива, коли ввечері ми вертались до готелю, на поверсі я помітив полісмена, але окрім цього, на поверсі стояв відвертий запах марихуани. Я зіставив ці факти й вирішив, що порушувати закон ми не будемо. Траву то ми купили, але раз не можна курити – то що вдієш?! Тай зрештою, не багато я втрачу, подумав собі…

Був гарний вересневий день

Кілька годин гуляли ми по Денверу. Був гарний вересневий день. Ми вирішили присісти біля парку на лавці – відпочити, попити води. Я собі думав, оскільки не вийшла витівка з травою, значить можна з’їсти по печиву. 

Дістав з рюкзака блістер з 4-ма печеньками, спробував його відкрити, але той був намертво заліплений. Вже пізніше я прочитав, що така намертво приклеєна плівка для того, щоб діти не могли відкрити ці печеньки. У мене в рюкзаку були ключі від машини, тож я вирішив застосувати їх. Промучившись деякий час, я таки відкрив два відділення, у яких були печеньки 2 см на 2 см покриті кунжутом. Я взяв своє, а друге дав дружині. Ми їх з’їли, запили водою, та й пішли гуляти далі. Я ще подумав, ну що може бути від того маленького печенька, треба було з’їсти два…

печеньки з Денвера
Фото – GoaShape

Я стояв на світлофорі, до цього ми гуляли містом годину чи дві, і я думав, що за фігня ті печеньки?! – Ну, ніякого ефекту від них. Але тут пішли мурашки, мурашки по всьому тілу, особливо по спині, і потилиці; я зрозумів, що то воно і воно дуже моцне, моцніше, ніж я б хотів. Я повернувся до дружини, запитав, чи в неї ті ж самі відчуття. Але з нею все було гаразд. Мовляв, нічого не відчуває, і щоб я не вигадував. 

Ми прогулювалися. Але далі обриси міста набували вигляду туману, моя свідомість, то провалювалася кудись, то виринала. Мурашки по тілу приходили, як татаро-монгольська навала. Я йшов біля дружини й думав, ну чого мене так ковбасить, невже таке можливо від того печенька. Я дивився на неї, але вона виглядала цілком нормально. Натомість, я просто розклеївся. До всього цього мені додалася тривога, якщо нас побачить поліція, то нам капці.

Треба поїсти, подумав я. Пішли у мак, там одні бомжі й смердить, вийшли. Може вони також накурені, подумав я, хтозна. Треба йти у готель, так і зробили. 

Добравшись до готелю, лягли спати. Була година 3, спали до 5. Я прокинувся й відчув себе значно краще. Фууух, ну невже це минеться. Загалом воно попустило, але моя свідомість все одно час від часу кудись тікала.

Ми вирішили піти гуляти знову, десь поїсти. Але вже на вулиці до мене дійшло, що моя дружина розбита на друзки. Якимось неймовірним чином ці печеньки подіяли на мене швидше, ніж на неї. Хоча з її 45-ма кілограмами мало б діяти навпаки. 

історія про траву
Фото – unsplush

З іншого боку, її провали були значно глибшими. Вона почала запитувати мене, де ми є і що ми тут робимо. То було відверто лячно. Ми від’їхали десь у сам центр Денвера. Повертатися до готелю було далеко. Знову потрапили на якийсь пивний фест. По дорозі назад декілька разів заблукали, але таки успішно добрались до готелю й пішли спати.

Аеропорт та гарна вівчарка

Вся ця подорож по місту під «печеньками» здалась мені суцільною вічністю. Місто було в тумані, вулиці були всі однакові, задавалось, що їм нема кінця. 

Загалом, я налякався цієї історії. І якщо до того я мав сміливість взяти траву у літак, то після печеньок, я вирішив позбутись її. Того ж вечора висипав усе в унітаз. Наступного дня ми летіли додому. Мене дружина запитала, як ми згадуватимемо це день? Я сказав, як дуже приємну прогулянку по місту, як уві сні.

В аеропорту трапилась ще одна дуже цікава історія. Це для тих, хто захоче везти траву з Денвера (і не тільки) з собою. Річ у тому, що марихуана легалізована лише у деяких штатах. Тобто ми летіли з Колорадо у свій штат, де трава не є легалізованою. Але певно багато людей хоче провезти траву. Тому через це в аеропортах посилені заходи безпеки. 

Вхід в аеропорт Денвера відбувається в одній черзі на всі рейси. Тобто всі люди йдуть разом у вигляді змійки. Посередині сидить собака. Гарна вівчарка, яка споглядає на кожного пасажира.

Вівчарка підвелась на ноги й забігала довкола дружини. Вся та змійка людей завмерла. Люди, які були біля дружини відійшли в сторони. Собака вирвалася з повідця й почала кружляти поміж ніг. Повідець заплутався, а полісменка при цьому намагалась його схопити. 

Мені було смішно. Але не тому, що я такий герой, а тому що я вчора все злив в унітаз. Собаці всього лиш залишилось гавкнути. Але та мовчала. Полісменка розгублено повторювала «ітс окей». Окей та й окей –  ми пішли. 

Правда думки у мене були, що можливо та щось занюхала. Хтозна. Казати нічого не буду. Але там вже, де знаходиться служба охорони аеропорту, стояло два контейнери, на яких було написано TSA (служба охорони аеропорту). Може там вони й виймають траву з сумок, трусів чи інших інтимних місць.

Уся ця історія – це хороший досвід, і я дуже дякую Богу, що все закінчилось добре, без зайвих пригод. 

А нещодавно прочитав цікаву історію молодої пари, також про печеньки. З’ясувалося, що вони «ковбасять» дуже сильно, сильніше, ніж можна уявити. Ба більше, щороку у США є певна кількість людей, які саме через печеньки потрапляють у лікарню, через передозування.

Між іншим, коли ми оплачували нашу покупу, збоку, на сусідній касі, була бабця років 65+. Її покупка – більше десятка печеньок і купа трави. Може у неї медичні показання, а може і ні))

Головне зображення (the main picture) – usplush


Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 голосів, середній: 5,00 з 5)
Loading...

Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.