Олександр Гринь: шанс на життя

29

З Олександром ми зустрічаємося неподалік благодійного фонду, в очі одразу впадають дерев’яна тростина та помережані шрамами руки. Їх більше не ховає, про це говорить спокійно та впевнено. Шрами — результат наркотичного минулого, кожна цяточка означає укол опіуму.

Не у всіх залишаються такі знаки, у мене просто шкіра ніжна. Шрамів немає тільки на спині та обличчі. Скільки їх — стільки разів я коловся. Я навіть не рахував ніколи свої шрами, їх тисячі точно. А дерев’яну палицю маю носити ще тиждень, так собі думаю. Досі потрібна опора, щоб рівно ходити, але зараз ситуація краща. Враховуючи, що я декілька років був прикутий до ліжка і вчився знову ходити, то ходьба з палицею — теж велике досягнення

Спробувати вперше

Олександр народився у маленькому селі на Прикарпатті — в Коломийському районі. Був слухняною дитиною та гарно вчився. Виховувала бабуся, мама важко працювала на заводі, а щоб не їздити щодня додому, переїхала в місто. Та все змінилося, коли він пішов в армію.

наркотики вбивають
фото – Ростислава Мартинюк

«До 20 років навіть не знав що таке трава, про те, що її можна курити — тим паче. В нашому селі такого не було. Але в армії з цим познайомився. Це були часи Андропова-Горбачова, спиртних напоїв майже неможливо було знайти, а молодь хотіла розважатися».

Якось Олександр потрапив на гуляння, де й вперше спробував наркотики.

«На Західній Україні в ті роки було багато маку, він ріс всюди: хтось продавав, щоб заробити на життя, хтось для випічки, а хтось для приготування наркотиків. Тоді, окрім старих товаришів з нами були колишні в’язні, вони й знали, де дістати опіум. Мені дали вперше спробувати зі словами “нічого не буде, просто відчуватимеш ейфорію”. Коли питав про наслідки, то почув, що воно не має ніякого впливу на організм, на відміну від алкоголю. Якби я зараз повернувся в ті роки, ніколи б не спробував. Пам’ятаю, як різко стало добре, всі відчуття ніби притупилися, біль зник, я розслабився і відчув себе на сьомому небі. Це ні з чим не порівняєш».

Відтоді, Олександр і почав вживати наркотики — спочатку поступово, потім частіше.

як перестати вживати наркотики
фото – Ростислава Мартинюк

У суспільстві існує уявлення, що наркомани — це ті, котрі крадуть, здають останні речі в ломбард, щоб придбати дозу.

«В той час це було модно, елітно. Адже не всі могли собі дозволити “ширятися” (від слова “ширка” — сленг. Так називали ацетиловий опій, у буквальному сенсі — колотися — ред.) Ми відчували себе вищими, кращими. Коли прийшов з армії й почав жити у місті, продовжив колотися. Але майже всі молоді хлопці в нашому районі теж цим займалися. Ми збиралися в когось вдома і готували наркотик — хтось перетирав головки маку в суміш, хтось варив речовини для ін’єкцій. Зараз із 25 людей тільки троє залишилось живими. За все в житті треба платити».

Майже два роки Олександр вживав опіум. Попри те, працював, щоб забезпечити сім’ю.

«Я б не сказав, що мав залежність, ні. Міг вживати щодня, або не вживати тижнями — мене просто не тягнуло. Робив це швидше з цікавості та відчуття розслаблення, яке отримував після».

Часи розквіту

«У суспільстві існує уявлення, що наркомани — це ті, котрі крадуть, здають останні речі в ломбард, щоб придбати дозу, чи йдуть на кримінал. Ми ж із товаришами вживали наркотики, але якби ви зустріли нас на вулиці, ніколи б про це не здогадалися. Ми організовували власний бізнес, мали гарний вигляд, проводили час із сім’єю та навіть подорожували. Попри це примудрялися “ширятися” час від часу. Життя було налагоджене та сплановане, багато хто навіть заздрив мені».

залежність від наркотиків
фото – Ростислава Мартинюк

В якийсь момент Олександр продав бізнес та поїхав у Польщу.

«Хтось сказав, що працюючи в Польщі, можна заробити більше грошей. Тому ми порадилися із бізнес-партнерами, виставили на продаж кафе на Валах і подалися шукати кращої долі. В Польщі працював посередником між тими, хто приїздив на закупи й тими, хто організовував поїздки. Моїм завданням було “вести” тих, хто їхав вперше, шукати для них кращі варіанти покупок — де дешевше і якісніше, та домовлятися з водіями. Поїздка тривала часом декілька днів, спати доводилося в автобусі. Але мені подобалась моя робота — завжди мав багато клієнтів, а отже грошей. Люди до мене тягнулися, бо я завжди гарно до всіх ставився. Коли мої клієнти йшли на базар закупляти продукти — спав, або пив алкоголь. Робив це, швидше, з нудьги. У Польщі не вживав: не було часу, та й не знав, де можна взяти наркотики».

Часи занепаду

Все змінив нещасний випадок — Олександр випав з автобуса. Через це отримав проблеми зі здоров’ям.

«Чесно кажучи, я був п’яний. Чекав людей із покупок, спіткнувся, задні двері автобуса були відчинені. Впав незручно — на хребет, пошкодив куприк. Велике щастя, що вижив, бо зазвичай такі травми дають смертельні наслідки, або приковують до ліжка. Я звільнився з роботи, бо більше не міг виконувати навіть найменших завдань, та повернувся до сім’ї. Жили на збереження, які вдалося накопичити. Пізніше, дружина мусила піти на роботу, щоб утримувати нас із синами».

шанс на життя
фото – Ростислава Мартинюк

Період повернення додому Олександр згадує із сумом, по обличчю ніби проходить тінь. Зізнається, то були темні часи. 

«Я потерпав від болю у спині, тому більше лежав. Якось я пішов до сусіда в гості й дізнався, що той варить “ширку”. Тоді й згадав свою давню звичку. Це допомагало мені забутися та відчути абсолютне звільнення від болю».

Горе та хвороби ніби переслідували його сім’ю — син був невиліковно хворий.

«Ми довгі роки з дружиною боролися із вродженою гідроцефалією (пухлина мозку – ред.) молодшого. Йому ставало все гірше, ситуація в сім’ї була напружена. Грошей не вистачало, син був на межі життя і смерті, я не заробляв грошей. Якось дружина дізналася про те, що знову почав вживати наркотики, вона дуже засмутилася. Ми майже не розмовляли. Сина так і не вдалося врятувати — зовсім скоро він помер і ситуація стала ще гіршою. З дружиною ми розійшлися, так і не змогли це пережити. Той період був одним із найгірших у житті.

Я більше не бачив причин стримувати себе, мені не було заради чого жити. Той період практично не пам’ятаю, бо майже щодня був “під кайфом”. Якось мене знайшли напівпритомного, здається, я сам собі вколов опіум у пахову вену, чи то товариші допомогли — у мене завжди був хтось вдома. Вже й не пам’ятаю, як то було. Пошкодилася вена, почався запальний процес, хрящі та кістки почали руйнуватися. Далі було реанімаційне відділення, де мене намагались врятувати. Виписували з лікарні, щоб помер спокійно вдома. Важив тоді 35 кілограмів, лікарі казали —  є 20%, що я виживу».

Відправна точка

Олександр вижив, проте перед тим декілька років був прикутий до ліжка — навіть не вставав. Допомагала мама.

«Я мав гепатит і через це печінка відмовлялася працювати, серце було, як пошарпаний м’яч, з лімфовузлів витікав гній. Я просто проколював голкою вузлики та підставляв тазик, щоб витікало. Навіть в туалет не міг ходити нормально. Про це соромно навіть розповідати… Деякі товариші мене вже й поховали тоді. Опіум не припиняв вживати, тільки тоді контролював дозу, щоб воно мало обезболюючий ефект. Зараз вже є замісна терапія, (легальні наркотики, вживають для профілактики ВІЛ/СНІД, мають такий самий ефект, що й опіум — ред.), а тоді не було».

як вижити після наркотиків
фото – Ростислава Мартинюк

Зараз Олександр має за спиною дві операції на ноги — через те, що тазові кістки зрослися неправильно, потребував хірургічного втручання.  Про це говорить із гордістю, а очі горять. Зізнається — довго мріяв про це, тому й досі потребує дерев’яної тростинки. Та був час, коли чоловікові знову доводилось вчитися ходити.

«Пам’ятаю момент після лікарні, коли пробував встати, коліна ніби підігнулися, я впав назад на ліжко. Більше не піднявся — не зміг. Так страшно було думати, що більше ніколи не зможу ходити. Був в лежачому стані понад три роки. Але я дуже хотів знову жити повноцінно — бути прикутим до ліжка не входило у мої плани. Почав лікувати внутрішні органи — серце, нирки, печінку. Це мене трохи зміцнило. Потім потрохи змушував себе вставати, коліна не згиналися зовсім. Навіть до недавно я не міг підіймати ноги. Відміряв відстань кроками — спершу від ліжка до дверей, потім на вулицю, пізніше вже до центру міста й назад. Було неймовірно складно, і якби не мій оптимізм і підтримка рідних, я б не впорався».

Благодійність, як шанс

Далі зізнається, було відчуття, ніби його хтось веде.

«Потрохи перейшов на замісну підтримуючу терапію (ЗПТ), щоб не вживати більше опіум.  З товаришами по ЗТП нас запросили на тренінг у Київ, там мали розповісти більше про замісну терапію та профілактику ВІЛ/СНІД. Коли на перерві розговорилися з організаторами, вони були в захваті, що ми колишні наркозалежні та цікавимося такою інформацією. Одразу ж запропонували створити філію їхньої організації в Івано-Франківську — ми без вагань погодились. Підготували документи, товариші стали співзасновниками, а я директором. Багато хто відійшов в процесі, але це нормально — благодійництво дуже складна сфера, не всі витримують».

Нещодавно, організації «Захід-Шанс» виповнилося 10 років, проте, Олександр зізнається, що працюють значно довше. За цей час вже вдалося завершити багато проєктів, всі спрямовані або на інформування суспільства про хвороби, або на допомогу соціально-незахищеним верствам населення.

залежність наркотики
фото – Ростислава Мартинюк

Олександр ставиться до благодійництва по-філософськи, каже, якби не період занепаду та часу, де правили наркотики, нічого не було б.

«Той час, коли я відновлювався, став для мене відправною точкою. Взагалі, було багато ситуацій, які привели мене до цього життя, котре я маю зараз. Якби пішов до школи вчасно, а не на рік пізніше, не зустрів би своїх товаришів, якби не займався футболом, не познайомився із дружиною; не спробувавши наркотики — не займався би благодійністю зараз. Назва фонду “Захід-Шанс” — можливість отримати друге життя. Це дуже перегукується і з моєю історією. Якщо говорити відверто, це і мій шанс теж — шанс на нове життя для інших».

Авторка – Ростислава Мартинюк

Головне зображення (та усі фотоматеріали) готувала – Ростислава Мартинюк

image color pick

Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 голосів, середній: 5,00 з 5)
Loading...
Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.