Усі двері можна відкрити!

1 877

Кожне місто має свою історію. Кожне місто має свою душу, яку не завжди легко відкрити для мешканців та туристів. Марія Козакевич – засновниця громадської організації зі збереження архітектурної спадщини міста – «Франківськ, який треба берегти», вважає, що усі двері можна відкрити. Саме тому вже четвертий рік займається реставрацією історичної спадщини в Івано-Франківську.

Реставрація старовинних дверей: від ідеї до втілення

Марія: У мене просто було бажання врятувати ту спадщину в місті, яка є. Щоб її не замінювали пластиком і не нищили. Я зрозуміла, що ми втрачаємо таким чином щось справді цінне, те, що могло б зацікавити туристів.

Моя освіта не має стосунку до архітектури взагалі. Але от така любов до цього переросла в активну основну діяльність наразі. Я маю внутрішню потребу ділитися. Для мене важливо робити щось поза межами дому, двору. Бо ж все місто – мій дім. І я від цього кайфую.

Тому почали працювати у двох напрямах:

  • практичні приклади, що не варто все замінювати на пластик, що це можна відреставрувати. Й почали показувати, як це може виглядати.
  • друге – ми вирішили співпрацювати з самими людьми, їх серцями і головами. 

Так працюємо вже 4 роки. І я гадаю, що це унікальна ініціатива в Україні. Я не зустрічала такого, щоб просто громадська ініціатива переросла у такий свідомий рух, давала приклад іншим містам. Бо до нас дуже часто приїжджають консультуватися волонтери з різних куточків країни. Бережани, Чернігів, Одеса. І це надихає.

(До речі, раніше ми писали про «Дерев’яне мереживо Чернігова». Як згодом з’ясувалося, історія Станіслава Іващенка теж бере початок з Івано-Франківська – ред.)

Особливо, коли була в декреті, багато гуляла містом. Бачила як все занепадає, і вирішила діяти. Бо це справді починало турбувати. 

Першою нашою роботою були двері на Курбаса, 5. Але там радше вийшла не реставрація, а відновлення. Бо більшість довелося робити знову. На цій вулиці одразу троє дверей вже відреставровано за цих 4 роки: одні біля одних. Але тоді ми ще не мали такого досвіду, не знали як приховати ті чи інші недоліки. 

Дуже важливо для мене співпрацювати з культурними та освітніми закладами. Ми відреставрували двері у навчальному корпусі університету нафти і газу, фізіологічного корпусу медуніверситету, дитячої бібліотеки. Ми виграли гранд на відновлення дверей у художній школі.

Там же вчаться діти мистецтву. От вони декілька років ходили через пластикові двері, то зараз вони заходитимуть в школу через красиві двері. І це дуже класний приклад. Бо діти до такого об’єкта мають вже зовсім інше сталення. Однак про це все теж треба розповідати змалечку. Тільки так може виховатись свідоме суспільство.

Скільки відреставрованих об’єктів вже є? І ще скільки заплановано відновити?

Вже стоїть 26 дверей. Ще двоє дверей вже готові відреставровані, але на жаль, ми поки їх не можемо поставити. Їхнє встановлення має оплатити місто, а воно заборгувало дуже велику суму. І ще одні двері – це дуже символічний для міста об’єкт, але поки не говоритиму, що це за двері. Ми виграли гранд і будемо їх відновлювати.

Реставровані двері
Фото – Назар Багдай

Як і де знайти команду однодумців?

На початку діяльності я звернулась у наш відділ спадщини та архітектури міста. Але одразу зіштовхнулася з сарказмом. Вони там вміють заохотити, мовляв навіть не починайте – нічого не вийде. Майстрів нема, грошей нема. Але добре, що я не брала то все близько до серця.

Тому майстри знайшлися дуже швидко. Я насправді вірю, що коли щось дуже щиро хочеш, то обов’язково все вдається. Ти починає притягувати потрібних людей. Я писала про це у фейсбуці й столярі знайшли нас самостійно. Усі люди, які працюють над дверима – неймовірні.

Коли ти щось любиш, то природно, що ти витрачаєш на це час і не шкодуєш за цим. І не завжди очікуєш на якусь фінансову винагороду. Мені просто приємно бачити, як за цей час змінилося ставлення людей до архітектури міста, до реставрації таких об’єктів як двері. Бо найважливіше – що ти лишаєш якийсь слід у цьому світі. Така собі інша заробітна плата в іншому еквіваленті. Для мене і мого чоловіка – це найважливіше.

Джерела фінансування

Але якщо я можу працювати на одному ентузіазмі, то майстрам потрібно оплачувати роботу, як-не-як. Вони щодня працюють, і це важка фізична праця. На це йде багато сил і часу, матеріалів. 

Джерел фінансування є декілька – частину дають мешканці будинків. Частину фінансують підприємці, які працюють поряд з дверима, і не завжди, до речі, вони ними користуються.

Іноді буває, що навіть пенсіонери передають по 150 гривень. Це означає, що їм дуже важливо це.

Тепер вже легше. Мене часто впізнають і навіть мешканці самі питають, чи потрібні кошти. У фейсбуці дуже допомагають – колишні франківчани, які живуть за кордоном, меценати, і гранди від Теплого міста, Urban 100, всеукраїнські гранди. Це завжди декілька джерел.

як реставрувати двері
Фото – Назар Багдай

Чи допомагає місцева влада фінансово?

Буває, що так. Декілька дверей профінансовано місцевою владою, декілька – обласною. Але ініціатива завжди наша. Просто йшла і просила допомогти. Або, наприклад, місто реставрувало фасади. Ми ж відповідно реставруємо в тих будівлях двері.

Часто буває так, що оплата від міської влади не відбувається і реставратори чекають на свої гроші дуже довго. Відмовляються встановлювати готові двері, натомість там стоять тимчасові. Мешканці обурюються, бо такі двері не захищають від холоду.

І винними звісно ж стаємо ми. Тому мені деколи набагато приємніше мати справу з меценатами, бо ті свідомо і щиро підходять до справи. І ситуація хоч пристойно виглядає.

Буває так, що ми от відреставруємо двері. А мешканці вже облагороджують територію, якось відновлюють своїми силами під’їзд. І ти бачиш, що люди самі хочуть зробити ще краще.

Але ота добровільна допомога небайдужих повертає віру в людей і свою справу.

Скільки часу триває реставрація дверей?

Це залежить і від стану, і від розміру. Інший час – інші гроші. Переважно 2-3 місяці. Бували випадки, коли й до 5 місяців тривали реставраційні роботи.

дерев'яні відреставровані двері
Фото – Назар Багдай

Двері як історичний бренд міста

У нашому місті є одна проблема. Як такої стильної і класної сувенірної продукції про місто немає. І найперше, що ми зробили, то листівки з дверима. Деякі нам малював 14-річний хлопчина. 

Є ігри для дітей з архітектурними елементами. Це теж для того, аби з раннього віку, граючись, навчати. Є календарі, є розмальовки з найвідомішими будівлями. Всередині розмальовок ще є наліпки. За кордоном дуже це популяризоване. От ми й зробили свій варіант, про своє рідне місто. 

Фактично двері справді стали віднайденим брендом міста. Одним із символів міста.

Є от екоторбинки, шкарпетки – це з найновішого. Їх можна прибрати із зображеннями дверей та маскаронів. Є шкарпетки з маскаронами з вокзалу. 

Все це можна придбати в окремих закладах міста. Це і «Urban 100», «Delikacia», «Manufactura», «Під Темплем», в магазині взуття «Каблук» є шкарпетки, в «Оле-турі» та в «Ростерії кави». Туристи купують, мешканці також. 

І я в Україні такого поки не зустрічала. От шкарпетки нам виготовляють у Харкові. Ця компанія робить для різних фірм, але наші такі одні унікальні.

І що цікаво, деяку частину вилучених коштів з цієї продукції ми використовуємо на реставрацію. Це теж одне з джерел. Таким чином кожна людина може долучитися своєю покупкою до такої корисної справи.

архітектура міста
вулиця Мазепи, 5

Двері в майбутнє

За ці 4 роки ми робили дуже багато проєктів для мешканців міста. Від інформаційних стендів (в яких інформували людей, як дбати про архітектурну спадщину міста) і до організації музею (в місцевому Палаці Потоцьких). Ми там робили кімнати інтерактиву для дітей, показували фільм, який спеціально зняли самотужки до відкриття музею. Наші довгожителі міста ділилися тим, як виглядало місто ще до війни, розповідали цікаві історії.

А дітям це все дуже подобалося. Гадаю, через те, що це не був нудний музей, де нічого не можна торкатися. Дітки виходили звідти натхненні, наповнені новими знаннями та емоціями. Це, якщо щиро, чудо. Думаю, батьки мене зрозуміють.

Але, на жаль, приміщення палацу не пристосоване для музею, воно холодне і взимку там важко тримати експонати. Окрім того, у керівництва Палацу Потоцьких трохи інше бачення збереження архітектурної спадщини міста. Тому нам довелося шукати нове приміщення для музею.

Також наша ініціатива проводила і неймовірну фотовиставку. Залучали балерин та музикантів і робили з ними фото на певних архітектурних об’єктах. Мали виставку «Внутрішній світ Франківська», в якій демонстрували світлини дахів, двориків, старовинних під’їздів… І справді зробили таке маленьке відкриття для мешканців. Бо люди часто навіть не впізнавали своє місто на цих фото.

Зараз готуємо проєкт реставрації ще одних дверей. Я вже згадувала про це. То дуже резонансна подія буде, бо двері знакові для міста. Але поки нічого розкривати не можу.

5 порад, як заснувати таку ініціативу у будь-якому місті України

  • Найперше потрібно вірити у справу та її успіх. Навіть коли всі чиновники, скептики (часто це через дефіс), «фахівці», «експерти», порадники та диванні критики говорять, що у вас «нічого не вийде, в місті нема реставраторів, грошей ви не знайдете, нікому ті двері не потрібні, люди того не розуміють, раніше цього ніхто не робив». Це, як ви зрозуміли, цитата, реальна життєва цитата, яку я почула 4 роки тому від начальника відділу збереження спадщини міста Івано-Франківська. Я не повірила йому, а повірила щирій мрії. Тому нині Франківськ показує крутий приклад для інших міст України.
  • Юридичні аспекти – потрібно відкрити громадську організацію. Так ви зможете писати й отримувати гранти та допомогу меценатів.
  • Фінансування проєкту. Я та мій чоловік працюємо на громадських засадах, хоча деколи і в ролі мецената, (але я ніколи й ніде не зазначаю, коли та скільки додаю коштів). Фінансування організації відбувається через гранти, кошти з міського чи обласного бюджету, благодійні внески. Усе це йде на оплату праці реставраторів та матеріали.
вулиця Мазепи
Фото – Назар Багдай
  • Команда – без команди ніяк. Якщо я займаюсь пошуком коштів, спілкуванням з мешканцями, міськими чиновниками, веду сторінку і групу у фейсбуці, здійснюю промоцію та всі організаційні роботи, то реставрацією займаються мужні й добрі помічники. Часто жартують називаючи мене феєю дверей, я ж називаю реставраторів чарівниками. Команду легко сформувати. Завжди знайдуться однодумці. Як вже згадувала раніше, усе вирішив допис у фейсбуці. Тому сміливо залучайте соцмережі під час набору команди.
  • Популяризація дбайливого ставлення до міста. Паралельно з реставрацією, займайтесь і популяризацією. Це дууууже важливий момент. Адже щоб не виходило так, що в одному будинку ви двері реставруєте, а в сусідньому в цей час ставлять пластикові замість столітніх автентичних. З людьми треба говорити, пояснювати, виховувати дбайливе ставлення до міста. Саме тому ми залучаємо усі аспекти.

Це й організація музею, це і сувенірна продукція, це і навчальні ігри для дітей. Такі ігри легко можуть використовувати вчителі в школах на уроках історії чи позакласних заходах.

Це інформаційні та інтерактивні стенди з поясненнями, чому важливо не замінювати дерев’яні двері та вікна на пластикові, та з практичними порадами, як правильно за ними доглядати.

Звісно, варто залучати соціальну рекламу, проводити лекції та уроки для дітей і студентів, проводити екскурсії в місті. Ідей для популяризації безліч.

Тому, коли мене питають про мету ініціативи, я відповідаю – ми закохуємо містян в наше місто, а коли ти щось любиш, ти бережеш!

Світлини – Назар Багдай.

forex experts

Оцініть будь ласка цю статтю!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 голосів, середній: 4,80 з 5)
Loading...

Залишити відгук

Ваша email адреса не буде опублікована.